Здебільшого — того ж, чого боялися і ми в їх віці, а саме: самотності, чужих людей, лікарів, крові, фантастичних істот на кшталт Баби-яги, Сірого Вовка або злісної Буки. Крім того, в усі часи й в усіх народів відзначалися характерні страхи, обумовлені загальними закономірностями розвитку психіки: страх втратити маму, боязнь темряви, страх перед тваринами й т.п.

В останні роки у малявок з'явилися нові приводи для переживань. Багато сучасних дітей навсправжки бояться апокаліпсису (спасибі блокбастерам), маніяків (окрема подяка ЗМІ) і навіть економічної кризи (лякає малюків в основному те, що у батьків немає грошей і вони постійно зляться). До прикмет часу можна віднести й надмірне відокремлення дітей. Міські дітлахи, як правило, відчувають нестачу спілкування, і в результаті у тих, що живуть під невсипущим батьківським контролем крихіток формуються занадто інтенсивні страхи самотності, темряви й казкових чудовиськ. Цьому сприяє й дуже рання інтелектуалізація сучасних малюків, особливо якщо в жертву їй приносяться колективні рухливі ігри, що розвивають емоційну сферу.

СТРАХ САМОТНОСТІ

Це один із головних дитячих страхів, пік його доводиться на 2-3-річний вік (причому хлопчики бояться самотності більше, ніж дівчатка). Страх самотності ґрунтується на боязні раптового нападу (коли ти один, ти найбільш вразливий й беззахисний) та страху перед злими казковими персонажами. Якщо у дитини є можливість повноцінно спілкуватися з однолітками, страх самотності відвідує його набагато рідше. А от компанія дорослих, що надмірно опікують, не дозволяє маляті сформувати власні механізми психологічного захисту.

ЩО РОБИТИ?

Найкраща профілактика — добре налагоджене спілкування малюка з іншими дітьми. Не обов'язково віддавати дитину в дитсадок, досить регулярних зустрічей з однолітками на дитячих майданчиках, у дворі й на «розвивалках». Ну і, зрозуміло, постарайтеся не «душити» спадкоємця турботою й контролем.

БОЯЗНЬ ФАНТАСТИЧНИХ ТА КАЗКОВИХ ІСТОТ

Етап перший. Уві сні

Численна «корпорація монстрів» дошкуляє діток у віці від 2 до 5-6 років. Перші кошмари (найчастіше відвідують сновидіння малюків, у яких непросто складаються відносини з татом) — це, як правило, Вовк, Кощій, Бармалей та інші «чоловічі персонажі». Ближче до 3-4 років з'являються жіночі страшилки — Баба-яга й Відьма (подібні сни відображають проблеми в стосунках з мамою). Такі страхи характерні для дітей строгих, емоційно холодних або, навпаки, «вибухонебезпечних» та швидких на розправу батьків.

ЩО РОБИТИ?

Спокій, доброта та батьківська ласка — найкраща профілактика нічних кошмарів. Обіймайте та цілуйте дитину перед сном й протягом дня; дбайте про те, щоб у нього було достатньо вражень, рухливих ігор та спілкування (але не надмірно!), а також про те, щоб малюк повечеряв і ліг спати не надто пізно, в добре провітреному приміщенні.

Етап другий. Наяву

У 4-5 років страшні істоти «виходять із тіні», і дитина може бути схильна до страхів навіть вдень. Всі ці бяки-буки — немов антиподи батьків (якщо ті добрі й спокійні) або, що буває частіше, їх «тіні» — та частина батьківських особистостей, яку дітки визнавати не можуть і не хочуть, адже будь-яка дитина по можливості до останнього вірить, що мама з татом все-таки хороші.

ЩО РОБИТИ?

У цьому віці для боротьби зі страхами варто використовувати казкотерапію, рисункову або ігрову терапію. Страшну істоту можна намалювати, щоб потім «подарувати» йому портрет й тим самим задобрити його та подружитися з ним. А можна, навпаки, урочисто спалити малюнок, щоб остаточно позбутися непроханого гостя.

ВАЖЛИВО

Можливий і ще один сценарій виникнення подібних страхів. Припустимо, дитина дуже довго скандалить, та доведена до крайності мати зрештою видає геніальне: «А ось зараз як прийде Бабай, так як забере тебе — ось будеш знати !!!» Часто це допомагає — вірніше, дає моментальний ефект. Але якою ціною — про це ми замислюємося рідко, і даремно. Страх — палиця з двома кінцями: одним лікуємо, іншим калічимо. Тому, шановні батьки — не лякайте своїх чад! Інакше вже в недалекому майбутньому ви втомитеся лікувати дитячі страхи та навіть, можливо, неврози.

БОЯЗНЬ ЧУЖИХ ЛЮДЕЙ

Вперше цей страх з'являється у дитини рано — у 8 місяців. Малюк може розридатися в присутності чужої людини навіть сидячи на ручках у мами. У нормі через цей етап проходять всі діти, та приблизно після року страх вщухає — на зміну йому приходить інтерес до людей. Але іноді підвищена тривожність при контактах з незнайомцями зберігається надовго та навіть закріплюється як риса характеру — наприклад, якщо мама завжди з побоюванням дивиться на оточення. У молодшому шкільному віці, коли коло спілкування дитини різко розширюється, проблема страху перед чужими знову стає актуальною. У нормі дитина швидко адаптується до нових умов, але іноді боязкість та боязке ставлення до людей стають стилем спілкування — як правило, це «заслуга» батьків.

ЩО РОБИТИ?

У наш неспокійне століття цілком природним представляється виховання розумної обережності по відношенню до реально існуючих небезпек (чужі машини, незнайомі дорослі). Хто попереджений, той озброєний! Але робити це слід без фанатизму і на доступному малюкові рівні. Головне — почуття міри! Ми не повинні перетворити дитину в людину з манією переслідування, з базовим відчуттям, що світ страшний та суворий.

Не можна навмисно лякати малюка реальними персонажами — міліціонером, наприклад. Так ви формуєте у нього спотворену модель правосвідомості, заперечення правоохоронної системи як такої та можливості співпраці з її представниками. Якщо щось трапиться надалі, звернутися в міліцію буде останнім, що спаде на думку вашому дорослому чаду, тоді як це може врятувати чиєсь життя — і його власне в тому числі.

ЦІЛКОМ СЕРЙОЗНО

Існують страхи, які свідчать про негаразд в дитячій психіці. Бажано розпізнати їх якомога раніше, щоб встигнути скоригувати проблему. Нав'язливі страхи або фобії розвиваються при неврозах, а зрідка — при шизофренії. Це непідконтрольні стану, при яких малюк не просто боїться — він відчуває страх. Найбільш типові фобії — це боязнь зараження яким-небудь захворюванням, страх смерті, відкритих або закритих просторів, публічних виступів.

Надцінні страхи — це, наприклад, боязнь темряви, привидів, певних предметів, собак або комах. Дитина переконана в обґрунтованості своїх страхів: привид може потягти його у свій світ, а павуки «кусаються». Ви скажете, що у багатьох зовсім нормальних дітей бувають такі страхи, проте насторожити повинен не факт їх наявності, а надмірна виразність або занадто велика їх кількість — коли дитина одночасно боїться і того, і іншого, і п'ятого-десятого. Як правило, такі страхи з'являються при невротичних розладах.

Маячні страхи відрізняються переживанням прихованої загрози, супроводжуються постійною тривогою та настороженістю, а виникають «на рівному місці», без психотравмуючої ситуації. Такі страхи практично не піддаються корекції й нерідко є ознакою серйозних психічних розладів, в першу чергу — шизофренії. Це, наприклад, марення переслідування, отруєння, нападу механізмів.

Нічні страхи виникають під час сну (ними страждає 2-3% дітей). Сплячий дитина стає неспокійною, плаче, часто кличе маму, але не впізнає її, а вранці зазвичай не пам'ятає про те, що трапилося вночі й що ж його так налякало. Причину слід шукати в стресі або страху, пережите наяву, однак винуватцем може виявитися і невроз або будь-яке порушення в розвитку головного мозку (мінімальна мозкова дисфункція).

БОЯЗНЬ ТВАРИН

Страх перед тваринами, навіть самими безневинними, виникає у 2-3 роки, і якщо до цього часу він не подолан, то його другий пік припаде на 5-7 років. Цей страх викликається або психотравмувальним досвідом (малюка покусала собака), або навіюванням (тривожна мама «поділилася» з дитиною своїми проблемами). Навіювання може бути пряме («Не підходь — вкусить !!!») або непряме (коментарі до телесюжетів, балаканина матусь на дитячому майданчику під девізом «Ви подумайте, який жах!»).

ЩО РОБИТИ?

Тричі подумайте, чого ви насправді хочете — виховати в дитині розумну обережність (тобто прищепити основні навички безпечної поведінки — не дратувати тварину, не розмахувати руками, не бігти) або викликати в малюка панічний страх перед будь-яким звіром? Відповідь, як видається, є очевидним. А якщо страх уже сформувався, постарайтеся з ним «подружитися»: малюйте те, що викликає страх, придумуйте про це казки, грайте в гру, де треба допомогти хлопчикові, який, наприклад, боїться собак.

БОЯЗНЬ ЛІКАРІВ, БОЛЮ І КРОВІ

У віці 2-3 років цей страх виходить на перше місце — з ним стикається кожна друга дитина. Підґрунтя явища зрозуміле — так проявляє себе інстинкт самозбереження. Найбільш схильні до цієї боязні діти тих батьків, які й самі відчувають трепет перед «людьми в білих халатах».

ЩО РОБИТИ?

Не нагнітати атмосферу, не заводити розмов про візит до лікаря задовго до події, не обговорювати при дитині некомпетентність лікарів або різноманітні «нещасні випадки». Обманювати чадо — мовляв, «тітка доктор нічого тобі робити не буде» — теж не варто, адже в цьому випадку розумне дитя має право поставити резонне питання: «А навіщо ж ми тоді до неї йдемо?» Замість цього спокійно пояснюємо малюкові, що ходити до лікаря необхідно, це нормальна частина життя й так роблять абсолютно всі.

А якщо ваше дитятко побачило в поліклініці, що реве одноліток (а тим більше молодший), відмінним відволіканням буде прохання розвеселити бідолаху та пограти з ним — для багатьох малюків роль «старшого» почесна та дозволяє забути про власні проблеми.

СТРАХ СМЕРТІ

Головний страх дітей старшого дошкільного віку з'являється у віці 5-7 років та найчастіше приходить уві сні. Це відбиток усвідомлення життєвого циклу і невідворотності майбутніх змін — дорослішання, старіння, зникнення.

Поява цього страху — своєрідний «маркер» того, що дитина виросла та її почуття й емоції придбали деяку глибину. Це період щемливо-зворушливих фраз на кшталт: «Мамочко, ти ніколи не помреш!»

Дитина розуміє неминучість плину життя, але не приймає її, не може змиритися з тим, що смертні і він сам, і його рідні. Від неможливості уникнути невідворотного і народжується страх. Малюки бачать уві сні, що вони померли, їм сняться похорон та всілякі небезпечні ситуації, пов'язані зі смертю. Трохи пізніше приходять сни, які символізують усвідомлення свого місця у світі та значущості рідних, — дитині може наснитися, наприклад, що помер хтось із батьків (відгомін страху втрати матері). Разом зі страхом смерті з'являються також боязнь хуліганів, війни, стихійних лих (адже все це — пряма загроза життю), а також страх перед представниками іншого світу, посланниками незвіданого і моторошного небуття.

ЩО РОБИТИ?

Доцільніше перечекати цей період, по можливості захищаючи дитину від непосильних для дитячої психіки переживань — насильства на екрані, розмов про хвороби, смерті та про те, «як страшно жити». Поступово малюк прийме устрій світу, боязнь смерті притупиться і піде на задній план. Спокійно говорите з чадом про те, що хоча смерть і трапляється з усіма людьми, однак прийде вона ще дуже-дуже нескоро, і малюк, і всі його рідні проживуть разом ще багато довгих і щасливих років, а хвороби зовсім не означають неодмінну смерть. Приводьте конкретні приклади: «Ось дядько Михайло хворів недавно, але одужав і жив-здоров; і твої друзі в садочку хворіли, як і ти, і всі прекрасно живуть-поживають далі». Ситуація може сильно ускладнитися, якщо саме на цей період припав факт реальної смерті когось із близьких або навіть домашньої тварини. В цьому випадку вам може знадобитися допомога дитячого психолога.

СТРАХ ТЕМРЯВИ

Універсальна фобія, яка може з'явитися у 2 роки й триватиме мало не до підліткового віку. Це відбиття та продовження страху смерті, страху небуття (в темряві можна зникнути, розчинитися, зникнути), страх перед чимось непідконтрольним, неусвідомлюваним і потенційно небезпечним. Боязнь темряви часто пов'язана зі страхом перед казковими персонажами — дитині здається, що бяки-буки живуть в затишних куточках і від них неможливо захиститися. Крім того, темрява асоціюється з ніччю, а в цей час карапуз найбільш вразливий, адже всі навколо сплять й допомогти йому не можуть.

ЩО РОБИТИ?

Постарайтеся зробити так, щоб відхід до сну був для дитини максимально комфортним. Почитайте добру казку — без чудовиськ, небезпечних ситуацій, сварок і загроз, обійміть малюка, погладьте, зробіть йому масаж і не йдіть з кімнати, поки боягуз не спатиме.

ВАЖЛИВО.

Навіть якщо малюк завинив, ні в якому разі не замикайте його одного в темній кімнаті. Таке покарання — прямий шлях до неврозу й до нових страхів (наприклад, боязні замкнутого простору).

СТРАХ «НЕВІДПОВІДНОСТІ»

Зі вступом до 1-го класу для дітлахів все більш важливим стає завдання «вписатися» в колектив однолітків і відповідати вимогам дорослих — батьків і викладачів. Іншими словами — освоїтися з новою соціальною роллю школяра (а для малюків, які не відвідували садок, в новинку буде й роль члена дитячого колективу). У цьому віці діти вже здатні оцінити свої вчинки, та це стає додатковим джерелом тривог та страхів — учні бояться, наприклад, запізнитися на урок, не виконати завдання й отримати двійку. Що робити й чого робити не слід? Важливо не «перевантажити» дитину моральною відповідальністю: не "тиснути" на школяра в разі невдач, але і не сприяти формуванню безвідповідального характеру. Не лякайте першокласника розповідями про його численні обов'язки та про те, що буде, якщо він раптом не впорається. Не обговорюйте з ним і при ньому недоліки викладачів і шкільної адміністрації. Не розказуйте «моторошні» історії з власного дитинства! Словом, ваше завдання — не сформувати у дитини уявлення, ніби школа — це невідворотний кошмар.

Не націлюйте дитину вчитися на одні п'ятірки — адже завищені претензії батьків ведуть до того, що діти відчувають додатковий страх їм не відповідати. У разі невдач не лайте і не залякуйте спадкоємця, краще розберіть ситуацію і по можливості допоможіть — розкажіть, наприклад, що й у вас не все бувало гладко (а це свята правда), але ви все ж впоралися. Дитина повинна відчувати, що батьки — його надійний тил і що проблеми, які у нього з'явились зовсім не унікальні — в інших вони теж є і впоратися з ними реально.

ХТО НАЙБІЛЬШ ПОЛОХЛИВИЙ? 

Діти частіше схильні до страхів, якщо:

  • вони ростуть в психологічно безталанних сім'ях, де постійно відбуваються конфлікти;
  • їх батьки надмірно суворі, безкомпромісні й вимогливі;
  • вони єдині спадкоємці батьків, які їх гіперопікають ;
  • їх мами занадто рано вийшли на роботу;
  • їх мами й тата розлучилися, коли дітям було 5-7 років — в цьому віці повинна відбуватися ідентифікація дитини з батьком своєї статі
  • вони «пізні» діти батьків старше 35-40 років;
  • їх батьки тривожні і самі страждають від будь-яких страхів.

До речі: найбільша кількість страхів відзначається у малюків 3-5 років, а найсильніші переживання характерні для дітей 6-8-річного віку.

5 УМОВ ПЕРЕМОГИ НАД СТРАХОМ

Виховання. Враховуйте особливості саме вашої дитини — його темперамент, умови розвитку, інтереси та схильності й намагайтеся сформувати систему адекватних виховних заходів. Чим жорсткіше та емоційно холодніші батько й мати або, навпаки, якщо їх опіка та любов «душать», тим важче доводиться малюкові. Спілкування та емоціі. Створіть малюкові умови для повноцінного розвитку та спілкування з однолітками. Слідкуйте за тим, щоб він проводив достатньо часу на свіжому повітрі. І ні в якому разі не прагніть до ранньої інтелектуалізації чада на шкоду його емоційному розвитку. Батьківські страхи. Дитина — ваше відображення, та більшість страхів він отримує «у спадок». Якщо батьки тривожні, недовірливі й не впевнені в собі, немає нічого дивного в тому, що діти стають їх маленькими копіями. Сім'я. Дорогі мами й тата, по можливості не розлучайтеся з малюком в перші роки його життя. Сам факт вашої присутності поруч з дитинкою — вже надійна страховка від тривог й переживань. Без насмішок і звинувачень! Маленька людина має право боятися і ще не вміє самостійно справлятися зі своїми страхами. І це не привід її карати, сміятися над нею або порівнювати з іншими дітьми, яким нібито «нічого не страшно».

Джерело: mamaspapas.ru

×
Замовити дзвінок
×
Задати питання
×
Надіслати резюме
×
Замовити персонал
×
Надішліть заявку для отримання резюме кандидатів
Ми вже готові познайомити вас з ідеальними кандидатами, залишилося уточнити всього кілька деталей. З вами зв'яжеться наш менеджер.