Якщо подивитися на ситуацію зі сторони, то все починається в буквальному сенсі з пелюшок: малюк відмовляється сам спати. Він кричить, маніпулює вами, так би мовити, тисне на жалість ... Але це тільки початок, той початок, коли він звалює свою відповідальність за власний відпочинок на вас, матусі й татусі.

Отже, тут, дуже ймовірно, у вас в голові промайне: відповідальність існує бік о бік з самостійністю. І це, безумовно, так.

Йдемо далі. Малюк дорослішає, і настає момент, коли він цілком віддає собі звіт в тому, що якщо він не стане їсти сам, то ви обов'язково погодуйте його з ложечки. Цей момент настає набагато раніше, ніж маленький чоловічок починає розбірливо висловлювати свою думку та вимоги, і набагато пізніше, ніж ми, батьки, починаємо усвідомлювати, що наше чадо цілком усвідомлено нами маніпулює.

В одній з публікацій, де мова йде про дитячий пост, автор так говорить про те, як годувати дитину: «... добре знайома всім картина: малюк сидить за столом; мама чи бабуся розважає його іграшками або казками й одночасно годує. Той намагається ухилитися від ложки, але іноді все ж, захопившись казкою, автоматично відкриває рот, куди вливається або кладеться їжа. Однак медицина говорить, що така їжа не піде про запас. Мабуть, дитина, яку годують таким чином, не голодна — ось у чому біда. Не розуміючи цього та побоюючись залишити дитя без харчування, батьки винаходять все нові страви, готують щось особливе, щоб зацікавити дитину — залучити його до столу без почуття голоду ... »У даному випадку ми хотіли б звернути вашу увагу не на те, як треба годувати дітей, а на те, що своїми діями ми часто попереджаємо виникнення відповідальності та самостійних дій з боку малюка.

Далі, з плином часу та дорослішанням малюка таких попереджень ситуацій можливого виникнення відповідальності з боку наших дітей стає все більше та більше, але, на жаль чи на щастя, непомітно настає момент, коли вантаж таких ситуацій стає непомірним для нас батьків, в той час як діти сприймають таке «дбайливе» до себе ставлення як належне. Саме в такий період з'являються перші конфлікти батьків і дітей. А отже в наших з вами інтересах уникнути їх. І виховання в дітях самостійності та відповідальності — дуже важливий крок на шляху до цього. Тому, шановні батьки, наш висновок такий.

Самостійні, обдумані дії з боку наших чад потрібно заохочувати та провокувати (не нахабно, звичайно, і в рамках посильних для дитини дій) з якомога більш раннього віку. ЧАДО має знати: якщо не виспишся як слід, — вечір зіпсований, не піднімеш ложку або вилку, — залишишся голодним, не піднімеш попу, не дістанеш іграшку, — грати буде ні з чим ... помиєш ручки сам — мама похвалить, поцілує, складеш іграшки в ящик — похвалить тато, а мама може бути й цукеркою нагородить, випереш сам трусики —  буде чим перед бабусею похвалитися, ну а вже та точно не встоїть: приз якийсь видасть!

В даному випадку достатньо добре працює система заохочень. І ні в якому разі не варто розглядати її як зразок комерційного підходу. Швидше це схоже на добрива для рослин: добре годуєш — добре росте, тільки в нашому випадку їжа більше приносить моральне задоволення.

Ще один, не менш важливий момент, це, звичайно ж, особистий приклад. Але, крім того, що дитина повинна бачити та розуміти, наскільки відповідально ви ставитеся до виконання своїх домашніх обов'язків, до своєї роботи, ви повинні поступово, крок за кроком залучати і його самого в більш дорослі справи. Таким чином, ми повинні прагнути того, щоб наше піонерське «Хто ж, якщо не я» спочатку на домашньому, побутовому фронті зміцнилося, міцно засіло б у свідомості наших діток.

В районі 3-4 років у дитини, як квітка, прокидається, розкривається прагнення до самостійності. Це той період в нашому житті, коли ми дуже часто чуємо від свого малюка: «Мамо, я сама!», «Тато, я сам!». Не варто нехтувати цим дорогоцінним часом. Використовуйте його максимально раціонально для себе та дитини. Уникайте по максимуму заборон, змінюйте їх на перенаправлення енергії дитини в потрібне вам та цікаве йому русло. Ні в якому разі не відмовляйтеся від допомоги малюка, нехай навіть робота, яку ви робите разом, займе більше часу. Зате згодом, наділивши дитину навичками та вміннями, ви зможете зняти з себе частину відповідальності в зоні турботи про дім і сім'ю. Приймайте допомогу свого сина чи доньки з усією серйозністю та вдячністю, і зерна, посіяні вами у вдячних дитячих душах, неодмінно зійдуть та потягнуться до сонечка.

Ні в якому разі не варто применшувати важливість справ, виконуваних вашою дитиною. А коли він подорослішає, то важливість діяльності, в тому числі й в особистих його інтересах не повинна преуменьшаться вами. Наші діти, перш за все, особистості, і з кожним новим днем ​​зростає їх життєвий досвід, накопичується, зріє нехай дитяча, але все ж мудрість. Ми повинні розуміти це й правильно ставитися до молодого члену суспільства.

Перерозподіляючи поступово відповідальність на більш юних членів сім'ї, наших дітей, потрібно уважно стежити за тим, щоб це було їм по силі. Подумайте самі, коли ми починаємо ухилятися, перекладати свої справи на інших? Адже ми теж колись були дітьми. І якщо бути чесними, напевно, мало що змінилося всередині нас (характер, як стверджують психологи, формується у людини до 3-5 років). Тому, перш за все намагайтеся перекласти на плечі дитини те, що буде для неї:

  • цікавим;
  • непідробно важливим;
  • як правило, помітним для навколишніх (адже повинна маленька людина побачити схвалення своїх дій в очах оточуючих);
  • реалізованим.

Прищеплюючи дитині відповідальність, не варто вдаватися до технік маніпуляцій (приносимо вибачення за психологічну термінологію, адже тут ми пропонуємо вашій увазі деяким чином неформальні матеріали). Тобто, не варто говорити: «Якщо не винесеш сміття, не дам пограти в танчики», або «Не забереш Тетянку з саду, — у неділю до Петрика й не думай», або «Коли ти говориш мамі неправду, ти укорочуєш їй життя на рік!" і т.п. Як правило, такі підходи мають тимчасовий очікуваний нами ефект. Згодом же діти самі непогано опановують подібну техніку маніпулювання й застосовують її по відношенню до нас. Ось такий бумеранг виходить. Так що, «як аукнеться, так і відгукнеться» — вірно сказано, століттями перевірено.

Не забороняйте дитині пишатися результатами своєї праці: показати предмет своєї гордості не соромно. Просто слід відрізняти це від порожніх хвастощів. Таку відмінність слід пояснити й дитині.

І пам'ятайте, дуже важливим у вихованні в дитині почуття відповідальності є спілкування з ним на рівних. Прийнятий в ваше доросле коло як рівноправний член, він легше та природніше буде сприймати й розширення зони своєї відповідальності, буде усвідомлювати себе таким же, як ви: і важливим, і значущим.

Аріна Кашина
спеціально для www.u-s.com.ua

×
Замовити дзвінок
×
Задати питання
×
Надіслати резюме
×
Замовити персонал
×
Надішліть заявку для отримання резюме кандидатів
Ми вже готові познайомити вас з ідеальними кандидатами, залишилося уточнити всього кілька деталей. З вами зв'яжеться наш менеджер.